Україна, маючи другі за обсягом поклади газу в Європі, увесь період своєї незалежності була залежна від імпорту вуглеводнів. Ця ситуація, більшою мірою, була зумовлена відсутністю державної волі на зміну "правил гри" у відповідній сфері.

"Глобальними" наслідками відсутності такої волі є політичні (залежність від Росії), економічні (недоотримані податки до бюджету, додатковий тиск на торгівельний баланс країни), соціальні (нестворені робочі місця) та інші негаразди. "Галузевими" наслідками були архаїчні підходи нафтогазових компаній до ведення бізнесу. Зокрема, такі підходи виражалися у закритості та нетранспарентності, низькій ефективності діяльності таких компаній.

Ситуація в нафтогазовій сфері почала змінюватися після 2014 року. Українська влада, усвідомлюючи вищезазначені наслідки, визначила нарощування власного нафто- і газовидобутку одним з пріоритетів оновленої енергетичної політики. Було здійснено ряд важливих кроків в регуляторній політиці. Зокрема, законом № 2314-VIIІ від 01.03.2018 був суттєво спрощений механізм дозвільних процедур у нафтогазовидобуванні (встановлена можливість отримання права користування земельною ділянкою шляхом встановлення земельного сервітуту і без зміни її цільового призначення, скасована вимога отримувати гірничий відвід та необхідність реєстрації свердловини як об’єкта містобудування, тощо). Це дозволить набагато швидше вводити нові родовища в промислову розробку і пришвидшити темпи нарощування об’ємів видобутку нафти і газу.

Також була зменшена рента на видобування нафти і газу для нових свердловин: до 12% для свердловин глибиною до 5 тис. м і до 6% – для свердловин глибше 5 тис. м (закон № 2245-VIII від 07.12.2017). Це дозволить компаніям інвестувати більше ресурсів у розробку нових нафтогазових ділянок та оновлення застарілого обладнання.

Окрім зниження ренти, відбулася її децентралізація (закон № 1793-VIII від 20.12.2016): це передбачає надходження частини рентних платежів (5%), які сплачуються видобувними компаніями, до місцевих бюджетів. Наприклад, за 9 місяців цього року бюджет села Сенча Полтавської області вже зріс з 10 до 80 мільйонів гривень. Це є дуже хорошим результатом, оскільки місцеві громади мають змогу отримувати набагато більше ресурсів для свого економічного та соціального розвитку.

Беручи до уваги збільшення доходів місцевих бюджетів, виникає доречне питання щодо посилення контролю за надходженням коштів до місцевих бюджетів від видобувних компаній. З іншої сторони, суспільство та держава повинні мати змогу здійснювати ефективний нагляд за діяльністю видобувних компаній – зокрема, як останні використовують природні ресурси.

З метою вирішення згаданих вище питань Верховна Рада України прийняла закон про забезпечення прозорості у видобувних галузях (далі – закон), який набирає чинності 16 листопада цього року. Закон спрямований на імплементацію в законодавство України правил Ініціативи щодо забезпечення прозорості у видобувних галузях (далі – ІПВГ) – міжнародних принципів, спрямованих на підвищення транспарентності при використанні природних ресурсів країни.

Відповідно до закону, видобувні компанії повинні звітувати, яку суму коштів вони перерахували державі. Зокрема, ця інформація включатиме: (І) податки та збори; (ІІ) дивіденди на користь держави; (ІІІ) платежі відповідно до угод з державою (договір про спільну діяльність, угода про розподіл продукції тощо) і т.д.

Компанії повинні будуть зазначати згадану інформацію в документі, який має назву Звіт про платежі на користь держави. Окрім безпосередньо самих платежів, у цьому документі компанії повинні будуть зазначати й іншу важливу інформацію, зокрема, про:

• участь у соціальних проектах/програмах;
• вид та обсяг діяльності у видобувній галузі. Наприклад, Укртранснафта (діяльність з транспортування трубопроводами вуглеводнів також підпадає під дію закону) буде зазначати про транспортування нафти як вид діяльності і обсяг транспортованої нафти як обсяг діяльності у видобувній галузі;
• інформація про кінцевих бенефіціарних власників і т.д.
  
  

Цей Звіт компанії повинні будуть подати до Міненерго і незалежного адміністратора, після чого він має бути розміщеним на сайті видобувної компанії.

У разі порушення вимог щодо розкриття профільної інформації, на компанії будуть накладатися значні штрафи – у розмірі до 85 тисяч гривень.

В свою чергу, держава повинна звітувати про кошти, які отримала від видобувних компаній. Отримувачі платежів повинні подавати необхідну інформацію до Міненерго та незалежного адміністратора у формі Звіту про отримані платежі. Отримувачами платежів є: (I) органи державної влади; (II) органи місцевого самоврядування; (III) державні компанії та компанії, які належать державним компаніям (наприклад, Укргазвидобування або вже згадана Укртранснафта, які належать Нафтогаз України).

Незалежний адміністратор (компанія, яка обирається в результаті проведення конкурсу) повинен здійснювати аналіз наданої інформації, співставляти дані, отримані від видобувних компаній та отримувачів платежів, і викладати результати свого аналізу у зведеному документі, який має назву Звіт ІПВГ.

Саме цей документ і буде основним джерелом інформації для всіх, хто бажає проаналізувати діяльність та результати видобувних компаній, яким був їх соціально-економічний внесок у життя країни; чи всі кошти, перераховані видобувними компаніями, надійшли отримувачам платежів, і т.д.

Законом також встановлюються зобов’язання для Держгеонадр, яка повинна оприлюднювати та постійно оновлювати інформацію про: (I) заяви на отримання спеціальних дозволів на користування надрами ("Дозволи"); (II) заяви про проведення підготовки ділянок надр до аукціонів з продажу Дозволів; (III) інформацію про видані Дозволи із розміщенням копій таких Дозволів, угод про умови користування надрами та додатків до них.

Отже, ми бачимо, що закон містить механізми, які здатні забезпечити більшу транспарентність видобувної галузі.

За результатами аналізу закону, а також враховуючи положення та вимоги Стандарту ІПВГ у редакції 2016 року ("Стандарт ІПВГ"), слід зазначити, що закон не позбавлений недоліків:

1. Чітко не визначено, чи повинні розкриватися дані щодо експорту корисних копалин.

Натомість, Стандарт ІПВГ прямо передбачає, що дані щодо експорту корисних копалин (обсяги та вартість експорту в розрізі продуктів, тощо) повинні розкриватися видобувними компаніями як окремий вид діяльності;

2. Закон не передбачає розкриття інформації про розподіл доходів від видобувної галузі.

Стандарт ІПВГ передбачає розкриття інформації на всіх етапах видобування корисних копалин – від подання заяви на отримання Дозволу до розподілу доходів бюджетів і соціально-економічних внесків галузі.

Зокрема, потрібно зазначати, які доходи від видобувних галузей вносяться до державного бюджету та пояснювати розподіл доходів, які не відображаються у державному бюджеті.

До того ж, заохочується розкриття додаткової інформації – наприклад, про опис доходів від видобування, що йдуть на конкретні програми або в конкретні регіони.

3. Закон не зазначає, чи повинна розкриватися інформація про квазіфіскальні витрати державних компаній.

Відповідно до Стандарту ІПВГ, квазіфіскальні витрати включають заходи, за допомогою яких державні компанії здійснюють публічні соціальні витрати поза межами бюджетного процесу:

• платежі за соціальні послуги, громадську інфраструктуру;
• субсидії на паливо та обслуговування національного боргу, тощо.

На даний час такі квазіфіскальні витрати здійснює Укргазвидобування. Компанія зобов’язана продавати видобутий нею газ за фіксованою ціною Нафтогаз України, на який покладені спеціальні обов’язки щодо постачання газу населенню за ціною, яка є нижчою за ринкову вартість природного газу.

Відповідно, Укргазвидобування здійснює квазіфіскальні видатки, продаючи газ за ціною, нижчою за ринкову, для забезпечення населення газом за пільговою ціною. Фактично, це є субсидією на паливо і, згідно зі стандартом, така інформація повинна також оприлюднюватися.

Вказані недоліки здатні, в певній мірі, вплинути на об’єктивність відображення результатів діяльності видобувних компаній. Проте, ми вважаємо, що вони не впливають критично на "життєздатність" закону – ці недоліки можуть бути виправлені наступними законодавчими актами.

Загалом, закон є доволі якісним і послідовним етапом у реформуванні нафтогазової галузі: він дозволяє громадам здійснювати більш ефективний контроль за місцевими фінансами, співставляючи суми коштів, перерахованих видобувними компаніями отримувачам платежів (скільки заплатили), доходи, отримані місцевими бюджетами від видобувної галузі (скільки отримали), та видатки органів місцевого самоврядування (скільки витратили).

Також закон певним чином сприяє вирішенню проблем т. зв. "сплячих" ліцензій – коли компанія має Дозвіл, проте, з одного боку, вона сама не видобуває такі необхідні Україні вуглеводні, з іншого – не дає це робити іншим компаніям. Враховуючи, що у Звіті про платежі на користь держави інформація зазначається щодо кожного окремого проекту, виявлення компаній, які неефективно розпоряджаються природніми ресурсами, стане простішим. Це дозволить Держгеонадрам швидше позбавляти такі компанії дозволів та знову виставляти ці Дозволи на аукціон. В результаті добросовісні компанії матимуть змогу купити такі Дозволи.

Відповідно, ми радимо видобувним компаніям вже зараз готуватися до введення в дію закону:

• Проаналізувати перелік обов’язків, які покладені на компанії відповідно до закону;
• Здійснити ревізію за кожним напрямом діяльності компаній;
• Підготуватися до подання Звіту про платежі на користь держави: адаптувати бізнес-процеси та внутрішні документи, зібрати необхідну інформацію тощо;
• Компаніям, які мають "сплячі" ліцензії – активізувати діяльність на відповідних ділянках або бути готовими до того, що їх можуть позбавити відповідних дозволів.
  

Дмитро Чумак, старший юрист KPMG в Україні

Текст написаний за співавторства Дмитра Мельніка, юриста KPMG в Україні.

 

Підпишіться на розсилку новин KPMG в Україні.

Підпишіться на нашу сторінку Facebook.